Наталія Кердівар
Для того аби читач відчув усю силу написаного, письменник зазвичай пропускає через себе оті почуття, отой біль, радість, смуток, злети і розчарування, які живуть в образі його героя. Я давно є поцінувавачем Степана Процюка. Пам'ятаю його переживання у дописах на сторінках Фесбуку: "...пишучи роман про письменника, я не стикався з таким гострим особистим жалем, співчуттям, як при написанні роману про Івана Франка.
Здається деколи , що бачу значно більше того, що сховано за чемними рядками його листів (їх, думаю , писала переважно Франкова маска). Іноді той тягар розчарувань і болю, який він ніс, попри хвилі живого і справжнього щастя, починає тиснути на мене -і втрачається необхідна відстороненість...
Я свідомий, що про Франка можна написати декілька талановитих романів -і всі вони будуть потрібними..."
"... вже написав значну частину роману. В останніх частинах розпочинається історія Франкового присмерку. Мені здається, що час до часу я відчуваю Франковий жах і трепет..."
Пане Степане, дякую Вам за можливість відчути Генія у простих, легких, незаангажованих літературознавчими термінами рядках. За можливість з легкістю перечитувати, уявляти образ Каменяра більш просто, без сухого маркерування, яке зазвичай ми зустрічаємо у різного роду дописах.
Маю надію, що після нашої Перемоги, знайдуться ті, хто забажає вивести створений Вами образ на екран, задля масової популяризації того Франка,якого знає меншість.
Ще маю побажання для тих, хто несе літературу в маси, виховує молоде покоління. Знайомне їх з подібними творами , творіть Україну в їх душах, аби більше ніколи ніхто не дозволив собі прийти на нашу землю задля вбивст, руйнувань та болю!
Низький уклін, авторе!
"Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
Не спинить вас!
Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить".