Писати про Франка – це завжди виклик. Виклик перед собою і виклик перед суспільством. Це непросто. Бо непростим був і сам Франко. Він постійно еволюціонував, змінювався сам і змінював суспільність довкола себе, плив проти течії, часом був правдомовно різким і відвертим. До того ж огром літератури про Франка такий великий, що нерідко навіть найсміливіші пасують… І це цілком зрозуміло. До того ж слід враховувати, що коли робимо Франка літературним персонажем і розказуємо історію його життя як пригоду, то з не меншою ретельністю маємо говорити і про його інтелектуальну канву. І сюжет цього інтелектуального трилера не менш цікавий, ніж любовна чи політична лінія у такій біографії. Попри це біографія Франка таки заслуговує на широкоформатний роман. Бо вона захоплива та інтригуюча, насичена багатьма подіями, пристрастями, емоціями, великою динамікою самої постаті письменника-класика. Ба більше, думаю, на часі сьогодні говорити про потребу доброго байопіка про Франка.
Постать Франка у художній літературі – це тема окремого дослідження. Одначе навіть короткий перелік художньої прозової франкіани дозволяє говорити про різноаспектність у зображенні однієї і тієї ж людини. Незакінчена повість про Івана Франка його сина Петра (1941), п’єса «Мужицький посол» (1956) Леоніда Смілянського, повість «Терен на шляху» (1959) Петра Колесника… і аж до текстів «Шрами на скалі» (1986) Романа Іваничука, роману-есе «Тричі мені являлася любов»(1987)» Романа Горака і далі… трилогії есеїстичних романів-містерій «Самотність Пророка, або Добрий Ангел Івана Франка» (2007), «Поет і владика» (2008), «Доктор і Професор» (2011) Левка Різника, роману «Се мого серця драма» (2011) Зіновія Легкого – усі ці твори засвідчують суспільну запитаність на образ Франка у кожного нового покоління письменників та подиктовані бажанням зрозуміти феномен класика. Образ Франка у художній літературі кожної з епох, завжди є дзеркалом самої епохи.
Презентація роману Степана Процюка у Львівському національному університеті мені Івана Франка. Фото Софії Сиванич.
Роман «Руки і сльози» Степана Процюка вкотре актуалізує Франкову постать для сучасності. І робить це на широкому панорамному тлі тогочасних міжособистісних та міжкультурних взаємин письменника, враховуючи психотип його творчого темпераменту та складність взаємин із жінками, друзями, спільнотою. Особливу увагу відведено непростим сімейним взаєминам, у яких автор часом завдяки художньому вимислу заглядає у таємні закутки Франкового дому і вирозуміло співпереживає зі своїм героєм драму його матримоніального вибору. Життя Франка з твору Степана Процюка постає в усій складності життєвого шляху від часу народження і аж до відходу у вічність. Автор нічого не прикрашує, не додумує і не дофантазовує. За кожною фразою роману стоїть добре знання фактажу, документальної бази, мемуарних та епістолярних корпусів, праці найсучасніших франкознавчих досліджень. Дуже відчувається, що перш ніж писати свій роман автор завдав собі труду осягнути, зрозуміти, сугестіювати те, що прожив Франко. Така опертість тексту на великій джерельній базі часом позначається на «художності» самого жанрового визначення «роману». Але тут, очевидно, авторові йшлося про максимальну правдивість у зображенні свого «персонажа». Тому міра художньої вигадки дуже невелика, а там, де вона присутня, то доволі коректна у польоті своєї фантазії.
Степан Процюк в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка після презентації роману “Руки і сльози” (7 березня 2023 р.). Стоять зліва направо: Володимир Микитюк, Степан Процюк, Наталя Тихолоз, Володимир Кармар, Наталія Шайда
1879 року Іван Франко у листі до М. Павлика писав, що «головне завдання писателя – порушити, зацікавити, вткнути в руки книжку, збудити в голові думку». І книга Степана Процюка чи не найкраще відповідає цій його настанові. Вона спонукає замислитися над життєписом великого українця, який, за окресленням С. Процюка, полягав у «втечі від себе і до себе» і зробив одного з найбільших українських письменників духовидцем і пророком своєї нації. Для усіх, хто хоче пізнати Франка ближче, вона неодмінно стане добрим початком у зрозумінні величі і трагедії нашого класика.